Поради батькам

 Як поводитись батькам під час карантину?

       Ми зараз всі переживаємо період адаптації. Коли ми приходимо у якісь нові умови, нам всім необхідний час, аби звикнути. І перші 1,5-2 тижні карантину ми адаптуємось до нових умов. Батьки мають зрозуміти, якщо діти почали поводитись гірше, якщо ми зриваємось, якщо ми відчуваємо що все виходить з-під контролю – це нормально. Нам треба дати собі час на адаптацію. І найголовніше, щоб батьки нагадували собі – «ми гарні батьки», що б в цей час вдома не відбувалось, який би ґвалт не стояв, треба говорити собі – «я гарний батько/мати, я впораюсь, я дорослий». Насправді, зараз всі намагаються впоратись з панікою, і це не може не позначуватись на батьківській самооцінці. Це складно, але вона має бути непохитною. Перше, що необхідно прийняти, що неможливо все тримати під контролем, друге – що ми найкращі батьки для своїх дітей будь-що, третє -  домовлятись з дітьми. Наступне, що можна зробити, після періоду адаптації, поспостерігати за своїми родинами і виявити, де є слабкі місця. Якщо в родині є слабкі теми, то зараз вони вийдуть на поверхню. «Слабка тема», наприклад, це невміння озвучувати свої потреби, або доносити їх не як потребу, а як претензію, або невміння реагувати на агресію, або взагалі нерозуміння, чим займатись разом. Нам треба  з’ясувати ці місця,  поговорити разом без претензій.Нам важливо памятати, що дітей не потрібно увесь час розважати. Те, з чим я стикнулася – батьки кинулись шукати різноманітні освітні заходи, онлайн-навчання. Треба дати дітям можливість усвідомити, як це – бути з батьками так довго. Тому що діти до цього теж не звикли. Треба поспостерігати, що буде проявлятись у стосунках. І треба дати дітям понудьгувати – нехай вони скучать за школою, навчанням зокрема. Цей карантин можна перетворити на джерело більшої близькості. А близькість – це коли ми заново дивимось на своїх дітей, бачимо їх з інших боків і, може, ми побудуємо нові комфортні кордони для кожного у родині. Час та речі діляться на різні категорії – найважливіші - “моє та спільне”. І якщо розмежити, де закінчується спільне, а де починається своє для кожного, і не переступати ці межі, це вже нам допомогло врегулювати кілька конфліктів у родинах. Наступне – батькам необхідно приділяти зараз час собі. Ми говоримо про дітей, а я просила б зараз батьків більше піклуватись про себе. Ситуація, в якій ми опинились, вимагає стійкості, а її ніде взяти, окрім самим в собі розвинути. Що означає турбота про себе – це брати хоча б дві хвилини паузи, такого собі детоксу, щоб відновити сили. Брати собі час, щоб не бути в соцмережах. Зробити собі список гарячих телефонів і телефонів людей, яким довіряємо. Приділити час заняттям, які нам приносять радість. Ми дітям не потрібні 24 години на добу, їм треба побути самим, без нас, ми не аніматори в їхньому житті. Треба дати дитині можливість самій організувати себе. Якщо дитина старша за 10 років, то навичка до навчання у нього налаштована, йому можна запропонувати нашу допомогу, але тотальний контроль йому непотрібний. Я вірю, що ми можемо вийти з карантину більш близькими та адаптованими до життя.

     Треба розуміти, що на карантині треба вчитись проводити час не тільки з дітьми, а й зі своїми чоловіками або з жінками, оскільки в цій ситуації якісь конфліктні ситуації доводиться вирішувати екстерном. Треба розуміти, що карантин – не відпустка, це час посиленої роботи. Коли ми працюємо посилено, ми вмикаємо і турботу про партнера посилено.

Як говорити з дітьми про загрози?

            Ми починаємо говорити з дітьми, коли ми самі спокійні, коли ми маємо відповіді. Ми говоримо, що зараз в усьому світі шукають засіб, вакцину, можливість запобігти вірусу. Час від часу у світі бувають такі захворювання і вже не раз люди знаходили засоби боротьби. Ми робимо кілька разів акцент на тому, що ми у безпеці, що ми невразливі, що карантин – це не покарання і не канікули. Це час, коли ми бережемося і бережемо інших. Треба говорити, чому ми маємо носити маски. Треба разом проговорювати – що ми можемо зробити для того, щоб допомогти всім вберегтись. Наприклад, можна запропонувати разом подумки подякувати лікарям або намалювати листівку бабусі. Також в такій ситуації дуже обмеженої рухливості дітей нам треба забезпечити та очолити їхню рухливість вдома. Якщо не дозволити їм бігати чи стрибати по подушках, якщо це можливо, це загрожує спалахами агресії. І це означає, що батьки ще більше вигорятимуть. Активності мають розподілятись для різних каналів сприйняття – активності для зору, для вух, для вербального каналу, тактильні, рухливі. Візуальні – це можу бути малювання. Краще робити щось нетипове, наприклад робити колажі з рваних журналів чи малювати картинки зубними щітками. Вербальні активності потрібні і для того, щоб запобігти вербальній агресії. У замкненому просторі ми будемо бачити, що діти починають більше одне одного дражнити. Можна зробити будь-які види домашнього театру. Звичайно, чим менше дитина перебуває перед екраном технічного засобу, тим краще. Зараз буде важко обмежити контакт дитини з планшетом. Це означає, що ми маємо це компенсувати якимись активностями з ефектом 3D, тобто об’ємними, реальними. Якщо дитина, наприклад, годину дивиться телевізор чи планшет, то потім вона встає, п’є воду чи робить якусь вправу і потім ліпить з пластиліну або збирає конструкттор. Тобто екранний час компенсуємо такими 3D-активностями плюс якісь рухливі вправи. Важливо, щоб батьки чи дитина ставили собі будильник на той час, який вона проведе перед екраном. Краще, щоб сама дитина, тоді це буде її відповідальність. І треба питати скільки часу дитині потрібно на гру чи перегляд відео. І домовлятись про штрафи, якщо дитина не виконає умову, яку сама собі і поставила. І після цього якась активність.

Як усвідомити батькам, що це може бути дуже надовго, як пояснити це дітям?

    Це питання адаптації. Ми живемо у світі, у якому ні до чого неможна підготуватись. І здатність адаптуватись – це важливо для виживання. Треба вміти приймати ситуацію. Коли находить тривожний настрій, вдаватись до техніки дрібних кроків. Треба питати себе – що я можу зробити просто зараз. І в цей момент, коли ти повертаєшся обличчям до реальності, можна вибудувати собі найдрібніші кроки. Наприклад – зараз я помию посуд або перевірю, скільки в мене є мила, або подумаю, що зараз ліпше – написати пост до фейсбука чи зайнятись чимось з дитиною, і ці маленькі кроки зроблять нас міцнішими.

Для більш дорослих дітей, які після карантину мають здавати ЗНО, як їм та їхнім батькам не нервувати через те, що вони не можуть зараз навчатись у повному обсязі?

    Я б запропонувала так само – дати собі час на адаптацію. Зараз дуже важлива наша підтримка, слова про те, що для батьків найважливіше – це стан дитини, і що вони точно переживуть, якщо дитина отримає менше 200 балів на оцінюванні. Питати дитину – чим можна допомогти і чим підтримати у підготовці. Можливо це буде виражатись навіть в тому, щоб вчасно приносити чай. Нам важливо прибрати образ ЗНО як глобальної хмари, яка насувається на дитину. Ми вкладаємо сприйняття, що цей тест важливий, але не такий глобально важливий, як зараз здається дитині. Також спостерігайте, щоб підлітки були в контакті зі своїм тілом – намагаємось разом з ними налагодити режим дня, щоб їхнє життя не перетворювалось на тотальне навчання. Якщо в них немає часу, щоб розслабитись, у них знизиться мотивація і запас життєвої стійкості. Не можна перетворювати життя на суцільну підготовку до ЗНО. Особливо зараз, в умовах карантину, коли можливості спілкування з однолітками та пересування більш обмеженні, важливо давати їм свободу.

 

Ведемо дитину в перший клас

Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами і тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які мучаться думкою, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники нерідко задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.

Саме тому ми постаралися відповісти на "недитячі" питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя. Поданий матеріал пропонується для батьків майбутніх першокласників та для шкільних психологів і вчителів початкових класів для роботи з батьками.  

ВЛАШТУЙТЕ ПРОГУЛЯНКУ ДО ШКОЛИ. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися, де знаходиться туалет (до речі, якщо дитина привчена ходити в туалет тільки вдома, то не буде зайвим під час прогулянок по місту поводити її в громадські туалети) та їдальня. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.

ЗБИРАЙТЕ ПОРТФЕЛЬ ТА ОДЯГАЙТЕ ФОРМУ. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.

ГРАЙТЕ В ШКОЛУ. Батьки можуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама- "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" і т. д.До того ж безліч дитячих письменників описують у своїх розповідях маленьких дітей, які збираються піти до школи. Нехай головний герой якоїсь книжки супроводжує малюка на всіх етапах підготовки до школи. Тоді він стане впевненіше, знаючи, що безліч дітей навколо теж йдуть до школи, як і він.

ВСТАЄМО РАНІШЕ. Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.

ДРУЖИМО З ГОДИННИКОМ. Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.

ВЧИМОСЯ ПОРЯДКУ. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки, файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не був Машею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.

"ДОРОСЛА" КІМНАТА. У кімнаті обов'язково повинно з'явитися щось, що говорило б йому про "доросле" шкільне життя, про зміну його статусу, щоб школяр швидше звикав. Приміром, той же письмовий стіл або можна вже зараз купити малюкові невелику шкільну дошку з крейдою.

БІЛЬШЕ ЗЕЛЕНОГО. Цей колір і стимулює увагу, і розслабляє. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть по трохи розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.

ШИЙТЕ ЧИ ГРАЙТЕ В ШАХИ. Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).Є ще один спосіб: щодня протягом місяця пропонувати дитині посидіти хоча б три хвилини, уважно розглядаючи якусь картинку. При цьому давати їй якесь завдання, наприклад, розповісти потім про свої враження чи скласти якусь історію по цьому малюнку.

ФОРМУЙТЕ ПОЗИТИВНИЙ ОБРАЗ ШКОЛИ. Ні в якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.

НЕ ЗАЛЯКУЙТЕ ОЦІНКАМИ. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.

ЖАРТУЙТЕ НАД ДИТИНОЮ. Наприклад, прізвище - Пузирьов. "Для профілактики" образ батьки можуть іноді називати малюка Пузир або бульбашка, щоб такі прізвиська були для нього на слуху. Тоді в школі вони не будуть для нього неприємною несподіванкою.

БІЛЬШЕ РОЛЬОВИХ ІГОР. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.

НЕ "ЛІПІТЬ" ВУНДЕРКІНДА. За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити його читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність "конкуренції" вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.

ТРЕНУЙТЕ УВАГУ І НЕ ТІЛЬКИ. Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).Нарешті, мова. Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.

НАВЧАННЯ ВДОМА:

 

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

ВІД ПСИХОЛОГИНІ СВІТЛАНИ РОЙЗ

ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

 

1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони

відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги

батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього

додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння

щодо цього питання, від цього напруга посилюється.

Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують

батьківської підтримки, вони очікують від батьків

психологічної допомоги.

2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі

станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з

нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз

було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив.

Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай

допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо

розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період

адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий

досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це

індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається

до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко.

Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до

себе і своїх дітей.

4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати

собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати,

що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних

професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і,

найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх

дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не

розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам

здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше.

А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і

це нормально.

 

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

 

1. День не має перетворюватись на суцільне виконання

домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини,

особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло

за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась

із додатковим покаранням.

2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема

територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна

символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі,

зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій

території, і це час перегляду кордонів кожної людини –

неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів.

Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в

кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час,

коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до

мами, яка працює з дому.

3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила

перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж

вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин,

підлітки – десь за півгодини.

4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря

під час навчання дитини. У мозку є структури, що

відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого

повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в

задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється,

закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати

навчання.

5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань

(більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше

взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання

– допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально

скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це

стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це

робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги –

розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина

хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з

простого чи складного? Це залежить від того, як ваша

 

дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба

поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе

робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі

найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому

ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко

“входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко

здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде

помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють

миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це

пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І

робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються.

Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти

переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай

спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають

наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші

завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час

навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає.

Або робити перед уроком зарядку.

7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити –

наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у

кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а

їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час

або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми

говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо

повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це

складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі

дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус.

Але це програшний спосіб.

 

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

 

У початковій школі мотивація до навчання – виключно

зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану,

заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є

невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще

нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний

режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився,

але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

 

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально,

щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона

туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як

дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути

приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це

не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так

буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних

ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15

хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води,

порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в

дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не

робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті,

коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але

потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити

до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи

руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне

місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками

“Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми

зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися

лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний

будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини

чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми

маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй

вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” –

підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у

режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в

собі.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

 

У школярів середньої школи під час підліткової кризи

зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку

в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли

мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається

так званий синаптичний прунінг – відкидання

невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба

обмежити приймання нової інформації.

Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи

“гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не

 

те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги

інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання.

Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній

школі мотивації до навчання практично немає, або вона

зароджується.

Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме

про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза

самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у

спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони

могли спілкуватись хоч у соцмережах.

1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день

взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше.

Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні

потреби у сні  більші, ніж зазвичай.

2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже

складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає

керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б

чудово разом із підлітком обрати та встановити певний

звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так

можна організувати весь денний розклад. Чим менше

материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще.

Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення

у месенджер чи якісь звукові сигнали.

3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну

фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної

відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це

буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим

підлітком.

Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути

для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”.

Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на

суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо

навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу

потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе

контролювати чи не треба?”.

4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його

місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом,

можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи.

Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде

внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.

5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він

буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо

 

він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно.

Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.

6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо

ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось

від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я

можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я

сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або

працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось

або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви

слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

 

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо

дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже

формується внутрішня мотивація до навчання. Така

дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй

потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про

онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з

питань, що цікавлять дитину.

1. Дитина старшої школи вже може бачити власну

користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна

мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли

ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться

сама”.

Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми

вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора,

психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур

психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого

школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися

внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація.

Він сам розуміє, заради чого все це робить.

2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і

відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала

і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей

може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних

іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило:

наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім

робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми

вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.

Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил

батькам, дітям і вчителям.